Чому діти не хочуть навчатись?

Навчання — це постійний процес, який триває вже життя. Під час навчання людський мозок активно засвоює та обробляє інформацію, але сильно напружуватися він не любить. І аби побороти це “небажання” потрібна мотивація. Мотивація — це рушійна сила навчального процесу. В школі, в університеті, на додаткових заняттях, під час підготовки до екзаменів.

Чому діти не хочуть навчатись: причини демотивації

Найчастіша проблема, з якою стикаються вчителі та батьки — це небажання учнів вчитись. Діти поступово стають неактивними на уроках, перестають робити домашні завдання, їх поведінка погіршується, як вдома, так і в школі. Батьки часто звинувачують в цьому “поганий вплив друзів” або “перехідний вік”. Не розуміючи справжню причину, вони тільки збільшують вимоги та починають емоційно тиснути на дітей. Але така поведінка дорослих тільки погіршує ситуацію. Тоді що робити? Чи потрібно примушувати вчитись?

Справжня причина небажання дітей навчатись — це демотивація, на яку впливає багато факторів.

Ваша дитина відвідує кілька кружків? Надлишок активностей, які на думку батьків потрібні, можуть виявитись зовсім непотрібні. Дитині могла подобатись художня гімнастика та гра на піаніно, а через кілька уроків вона зрозуміла, що це не цікаво. Але батьки раді й тоді виникає почуття провини. Цей негатив накопичується і, зрештою, виливається в протест.

Ще один фактор демотивації — це невпевненість в собі та своїх силах, яка виникає коли батьки порівнюють дітей з іншими, знецінюють їх старання та не дають достатньої підтримки.

Інша причина небажання вчитись — беззмістовність. Школяр може вважати навчання нудним та не цікавим. І таке ставлення виникає через вчительську недбалість. Коли викладачі не адаптують теорію під учнів, не комбінують різні навчальні методики, а просто монотонним голосом читають на уроках текст з підручників. Саме тому, хороші вчителі вміють мотивувати учнів, подавати теорію в доступному форматі та підкріплювати її цікавою практикою.

Теорія мотивації: як працює самодетермінація

Згідно з теорією самодетермінації Р. Раяна та Е. Десі, у дорослих і дітей знижується мотивація та продуктивність, вони відчувають все менше задоволення від навчання за відсутності “базових психологічних потреб”. Дослідження Десі, Раяна та інших науковців, які проводились з 1984 по 1999 рр. показали:

1. поступове зменшення інтересу до діяльностей у людей, які отримують винагороду за свої старання (гроші, солодощі, оцінки тощо);
2. стрімку демотивацію у дітей та підлітків, які піддаються тиску/контролю, обмеженням, мають слідувати багатьом правилам, виконувати завдання виключно по інструкціях/за зразками;
3. діти, які не вірять у себе та свої сили, почуваються некомпетентними не показують успіхів у навчані;
4. діти, які навчаються у байдужих вчителів, які подають матеріал “з книжки” не відчувають себе у психологічній безпеці, не проявляють зацікавленості та бажання вчитись.

Виходячи з цих досліджень, зовнішні стимули — подарунки, гроші, похвала, можливість зустрітись з друзями, смачний обід тощо напочатку мотивує. Але з кожним семестром або роком така мотивація знижується, інколи й падає до нуля.

Дослідження привели авторів теорії до “базових психологічних потреб”. Це ті умови, які допомагають людині працювати та навчатись без необхідності зовнішніх стимулів. Тобто бути самомотивованою — такою, що не потребує ані покарань, ані заохочень.

Потреба в самостійності — це можливість обирати, що і як робити, контролювати процес, вирішувати та приймати рішення, реалізовувати задумане.

Потреба в компетентності — це розуміння того, що особистість має/може здобути знання або навички для виконання завдання.

Потреба в близьких взаєминах — це наявність у житті людини, яка готова підтримати успіхи та невдачі.

Як заохотити дитину навчатись?

Що саме спонукає дитину або підлітка не робити домашку, не конспектувати уроки, прогулювати школу? Причина буде протилежною “базовим психологічним потребам”.

Якщо на неї тиснуть, контролюють, багато очікують, навантажують кружками — дитяча свідомість потребує автономії.

Якщо вона постійно піддається критиці та порівнянням (криворукий, гірший від когось, тупий і т.д.) — це незадоволення потреби компетентності.

Якщо дорослі не цікавляться проблемами дитини, не беруть участь в її житті, не розмовляють і не йдуть на контакт — це породжує потребу в підтримці.

Якщо зрозуміти “потребу”, то задовольнити її досить легко.

1. Створіть умови, в яких діти можуть самостійно виконувати завдання, не давайте чітких інструкцій або зразків, дайте простір для креативності.
2. Нормалізуйте помилки. Дайте зрозуміти, що промахи — це частина навчання, завдяки яким ми отримуємо досвід.
3. Емоційно підтримуйте без докорів або критики. Не кажіть дитині “Я ж тобі казала/в”. Діліться власним досвідом, успіхами та невдачами, розказуйте як ви впорались — це чудовий приклад, який допоможе сформулювати адекватне відношення до проблем.

Навіть якщо задовольнити необхідно всі 3 психологічні потреби, батькам варто зробити зусилля, приділити свій час, проявити терпіння. Якщо ви це зробите, то ваші діти зможуть стати внутрішньомотивованими, жити повноцінним та щасливим життям.