Що не так з радянською освітою?

Наша психіка влаштована так, що аналізуючи минуле, ми просто відкидаємо погані моменти, щоб не травмувати себе, залишаючи при цьому тільки хороші спогади. Але чи можна це вважати викривленням реальності? Подивимось з об'єктивної точки зору на радянську освіту. І з'ясуємо, як усе було насправді.

Починаючи розмову з людиною, яка пройшла навчання в радянській школі, ми з ймовірністю 70% почуємо, що вчителі були розумніші, коридори були чистіші, учні були слухняніші, викладачі суворіші, оцінка знань точнішою, каші в їдальні густішими, морозиво смачнішим. А випускник радянської школи був більш тямущий за сьогоднішнього випускника.

1. Три кити радянської освіти та їх спростування

Загальність, доступність та безоплатність були трьома китами радянської освіти, як вважали вчителі та вчені Радянського Союзу. Спростуємо кожен з них.

Загальність. Вивчення усіх наук на однаковому рівні за правильною програмою!

З одного боку, радянська освіта була ефективною. Вона охоплювала велику кількість предметів, але багато предметів було викреслено з переліку. В основному це були ті, які хоч якось стимулювали учнів мислити самостійно. Наприклад, антична філософія, справжня всесвітня історія, логіка, політичні та юридичні науки. Також рівень знання англійської, м'яко кажучи, був поганим. Вивчення іноземної мови, загалом, в СРСР було рідкістю через обмеження спілкування громадян з носіями мови. Учні могли лише зубожити нові слова, але вільно розмовляти між собою вони так і не навчились. Окрема увага приділялась фізиці, математиці, геометрії, хімії. Частіше за все викладачі з цих предметів були занадто вимогливими і навіть відмінникам ставили трійки. 

Програма середньої освіти була неуніверсальною. Для більш обдарованих дітей вона була занадто легкою, для слабших – надто важкою. І будь-яке відхилення в індивідуальну роботу з учнем каралось.

Класична система шкільної освіти була призначена для того, щоб зробити з людей сумлінних працівників, не більше. До інших обставин ця освіта майже не готувала. Дітям зазвичай дозволяли робити те, що потрібно партії. Наприклад, працювати задарма під прикриттям трудового навчання. Працювати в колгоспах за копійки, але в той же час, коли діти ловили рибу, їх карали. Це свідчить про те, що дитяча праця в СРСР заохочувалася, але вона не повинна була приносити дитині прибуток.

Також важливо зазначити, що під гнітом з 30-х років була українська мова та література. Вчили лише тих поетів, які були прихильні партії. Від пресингу також страждала історія, яку більшовики вирішили переписати, вважаючи її непотрібною на фоні математичних наук і підв'язуючи її до ідеології партії.

Цікавий факт: учням майже не пояснювали генетику, адже вона була заборонена з 1933 по 1965 роки. Ця заборона називалась Лисенківщина.

Доступність та безоплатність. Безкоштовна освіта для всіх!

Так, радянська освіта у більшості своїй була безкоштовною. Але такою вона була лише на початкових рівнях, щоб навчити дітей азам наук. Особливо очевидним це було з 1940 по 1956 рік, навчання у старших класах коштувало 200 рублів на рік. Чи не тому на той час так мало було випускників-десятикласників? Не люблять згадувати і про збори грошей на потреби школи, які були популярними у 80-х. 

Також була розповсюджена проблема хабарів, коли для того, щоб дитину не перевели у “спецклас”, батьки приносили шоколад чи якісь інші дефіцитні продукти, щоб вчитель був більш схильний ставити хороші оцінки. Щодо вишів, то в них дуже часто брали “по блату” родичів та знайомих, лише ж потім тих, хто більше заплатив. 

Міф про безкоштовну освіту – це така ж вигадка, як і безкоштовні радянські квартири. Люди протягом усього життя працювали безкоштовно, щоб потім отримати квартиру в не дуже престижному районі.

Варто зазначити, що у сільських школах рівень освіти був дуже низьким, тому вступити до вишу без репетитора було неможливо.

2. Життя вчителя

Ми не можемо сперечатись з тим фактом, що учитель був найбільшим авторитетом. Із цього випливали фрази «дзвоник тільки для вчителя», «вчитель завжди має рацію». Була впроваджена думка, що вчитель єдине джерело достовірної інформації. Але в той же час у вчителів та викладачів у Союзі не було жодної свободи самовираження.

Їм заборонялося розказувати історії з власного життя, пояснювати теми на основі особистого досвіду. Не було права суперечити директору та встановленій програмі, казати щось проти уряду чи казати те, що суперечить ідеології партії. 

Також, як ми зазначали раніше, частиною доходу вчителя були хабарі. Хоча це було заборонено законом, але батьки намагались змінити ситуацію і вчителі не могли відмовити у “подяці”, щоб дитині поставили п'ятірку за чверть. Так, радянський вчитель розповідав про те, як треба бути чесним, але сам жив у системі “блату”. 

Вчителі того часу вважають, що навчальний процес був добре організований і ефективний. Особливу увагу як учні, так і вчителі звертали на строгу дисципліну. Звичайно, у тоталітарному суспільстві не могло бути інакше.

Існує міф, що робота вчителя була привілейованою, але їх графік каже протилежне. Вчитель проводив від 18 до 27 уроків. Підготовка цих уроків займала приблизно стільки ж часу. Разом це вже приблизно 40 годин на тиждень, як і в промисловості. Так, якщо працівник промисловості міг присвятити вільний час родині, то на працівника освіти чекали політзаняття, політінформації, “десятихатки”, лекції, агітбригади, художня самодіяльність, поїздки в райцентр (не рідше одного разу на тиждень). Вчитель не мав часу не бути вчителем. При цьому про розмір та адекватність заробітної плати досі йдуть суперечки. Ми виділили два способи, як можна оцінити наскільки справедливо оплачувалась праця вчителів. Якщо порівнювати з середнім доходом у країні, то можна сказати, що зарплата дня була на 15% нижча. Якщо порівнювати з доходами доцентів вузів, то результати виявляються просто непристойними, бо зарплата вчителів шкіл приблизно в 9 разів нижча. А вчителі, які працювали у селах, взагалі довгий час могли не отримувати державних виплат. Їх заробітна плата напряму залежала від колгоспів та радгоспів.

3. Життя учня

Життя учнів було досить важким, і діти в цілому дуже рано дорослішали. Їм доводилось працювати ще змалечку на колгоспи. Також біля шкіл були піддослідні ділянки, невеликі шкільні виноградники, майстерні, у колгоспі діти збирали урожай. Насамперед виноград, який можливо було зібрати тільки руками, кормовий буряк, лущили кукурудзу, влітку заготовляли сіно. Робота дітей і вчителів оплачувалась гірше, ніж звичайних працівників. Втім, на руки гроші не отримував ніхто. Це був бартер, адже потім на ці гроші купували реактиви та обладнання в школу. А на частину суми організовували екскурсії по Великому Совєтському Союзу. І проводились вони в основному з 70-х років, до цього вони були рідкістю. Також, як ми згадували, учнів карали за будь-які спроби заробити власною працею.

Це факт, що радянське спортивне виховання було на дуже високому рівні. І навіть зараз пострадянський простір є лідером у змаганнях світового рівня. З чим це було пов'язано? Учні постійно тренувались. Усі повинні були відвідувати тренування, які були двічі на тиждень на стадіоні або в спортивному залі. У неділю відбувались змагання – футбол, спартакіади, дні фізкультурника. Кожен учень зобов'язаний був скласти нормативи ГТО ”Готов к труду і оборонє”. Адже в умовах холодної війни і міжвоєнного періоду країна потребувала вправних солдатів. Про методи виховання цих солдатів ми знаємо не з казок. Дітей, які хотіли піти в спорт, змушували тренуватись по 8 годин на добу, постійно їздити на змагання та жити в стресі. Були розповсюджені допінгові випадки.

Багато джерел кажуть, що перші тестостеронові препарати збірна СРСР використовувала ще на літній Олімпіаді 1952 року. СРСР не міг презентувати себе слабким, тому на міжнародних змаганнях треба було показувати найкращі результати будь-якою ціною.

Ще можна сказати в цілому про атмосферу життя учнів, що вони жили у світі, де їх думка не важлива і не можливо, щоб відрізнялася від партійної. Вчитель понад усе. І якщо вчитель ставить нижчу оцінку за об’єктивну, то він правий. Діти не мали змоги розвивати свою індивідуальність та не вчились відстоювати себе. А навпаки, школа із перших класів вчила, що твоя думка нічого не важить. Також був поділ у класах на відмінників та двієчників. Але радянська шкільна програма, як ми вже казали, була неуніверсальною. І для того, щоб не було видно і щоб школи могли висвітлювати себе з хорошої сторони, створювалися спецкласи для цих двієчників. Причому можливості потім перейти з спецкласу звичайний не було.

4. Українські викладачі. Історія В.Сухомлинського

Багато хто чув про видатного українського педагога Василя Сухомлинсько, але мало хто знає про ідеї, які він хотів втілити. Зараз ми можемо стверджувати, що ці ідеї обігнали свій час на понад 50 років. Що ж було в їх основі? 

У розвитку здібностей, вихованні духовно-моральних якостей Сухомлинський істотного значення надавав індивідуальному підходу до вихованців. Особливо наголошував на виховному значенні слова, праці, творчості, краси природи в навчально-виховній роботі. На сторінках журналів і на практиці педагог доводив, що "любов до дитини - це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору". Звичайно, діти бувають різні - є чесні, відверті, а є нахабні, лицемірні... Василь Олександрович пояснював: "Я люблю дитину не такою, якою вона є, а такою, якою вона мусить бути. І коли вдається очистити дитяче серце (...), коли в очах дитини сяє одухотвореність красою, а не блукає лицемірна посмішка, я люблю цю справжню людину, бо в ній - часточка моєї душі".

Гуманізм, творча розкутість педагогічної практики викликали шквал критики з боку педагогічної "еліти" того часу. Його звинувачували в аполітизмі, недооцінці базових засад радянської освіти, пропаганді теорії вільного виховання, але він не зраджував своїм ідеалам. У правильності педагогічних висновків переконувався на шкільних уроках.

Як відданий українець В. Сухомлинський цінував С. Єфремова та О. Гончара, незважаючи на те, що обговорення їхніх імен було заборонено та критику О. Гончара за його твір "Собор". Василя Олександровича серйозно турбувало зросійщення та майбутня доля української мови. Він надавав велике значення народним звичаям, традиціям та фольклору для виховання у підростаючого покоління любові до національних цінностей. З метою передачі душі народу у всій її глибині та багатстві емоцій і почуттів учитель привчав дітей до народних пісень серед природи (у полі, в лісі, на березі ставка), як зазначено у журналі "Українська мова і література в школі" (1989. - Ч. 1). Не раз у полі, серед жита можна було почути слова пісні "Ой, у полі вітер віє, а жито половіє". Звучання цієї мелодії "передавало дитячому серцю неповторну красу природного образу - жито, що хвилюється, а разом з нею у серце назавжди вривалося рідне слово".

Василь Олександрович захоплював не тільки дітей, а й багатьох педагогів, тому Павлиська середня школа на Кіровоградщині стала центром творчості для працівників народної освіти. У сучасних умовах інформаційного буму його педагогічна спадщина в Україні не отримує достатнього вивчення та використання, але вона має велике значення для майбутнього української національної школи.

Висновок

Кожен зробить свої висновки щодо оцінки освіти в СРСР. Але наша порада – дивитись на картину в цілому і оцінювати не суб'єктивно, а об'єктивно. Життя в радянській школі було важким. Лише одиниці могли досягти успіху працею по 16 годин на добу. Дітей обмежували, дітей принижували, викладачі отримували низьку зарплатню. Зате морозиво було дешевим і таким натуральним.